Поема
-
-
-
-
І
СПОВІДЬ
-
-
ІІ
ЧОРНА МОГИЛА
-
-
III
«СІРІ ВОВКИ»
-
-
IV
ЕПІЛОГ
-
Ні вогонь, ні окріп, ні колючі дроти
У серцях наших мужність не вбили.
До останнього подиху, знайте, кати,
Ми Вкраїні і Волі служили!
Проливали ми кров, не корилися, ні.
Бо за правду серця віддавали.
Нас душили, рубали, палили в огні,
Та із мертвих ми знову вставали.
Незалежності квіти плекали святі,
Ми — з ОУН, ми — з УПА, ми — з народу.
Молоді свої долі і думи свої
Ми поклали за рідну свободу.
Наше слово від хати до хати вело,
Як молитва, було невмирущим.
З рук у руки, від серця до серця воно
Переходило хлібом насущним.
На журливих могилах ромашки зросли,
Там хрести із барвінку і рути,
Переболеним криком благаємо ми:
“Ви не маєте права забути!”.
Смерті чорна могила — чортківська тюрма,
Сірий свідок тортур і знущання.
Тут, під нею, від болю стогнала земля,
Плакав дощ від жалю і страждання.
Документи архівні сховали сліди
Тих нечуваних звірств і розбою,
Тих тернових доріг, що страшними були
Для борців, що вмирали за волю.
Їх було вісімсот, їх привезли сюди —
Знесилених, сивих, мов тіні.
Замордовані всі. Та чи тільки вони?!
Їх було тисячі в Україні.
Прочитаймо ці записи, пам'ять схилім
Перед мужністю тих, що вмирали.
Не сказавши ні слова на допиті тім,
Не забувши, на що присягали.
Провідницю ОУН прип'яли до стовпа,
Груди дротом колючим кололи.
Але Надя Юрчинська несхитна була:
“Я не зраджу свій нарід ніколи!”
Лютували кати, наче звірі страшні.
Юна бризкала кров аж на стелю.
Не скорилось дівча. Як у тихому сні,
В думці линуло в рідну оселю.
Іншу дівчину теж тут палили вогнем,
А ошпарених в'язнів — у ями.
Штабелями нещасних складали живцем,
Посипаючи сіллю їх рани.
У катівні калюжі із крові були.
Там і крик, і людське божевілля.
Та гаптовану волю зламать не могли
Ні ЧК, ні червоне свавілля.
Годували ув'язнених їжею з тих,
Кого вчора нещадно вбивали.
Кров'ю вбитого брата поїли живих,
Бо в серцях вони Бога не мали.
Та покличе Господь всіх на праведний суд.
Час розплати прийде. А у долі
Тільки пам'ять людська. Не забудь! Не забудь
Тих, хто вірним був правді і волі...
Білі села горять, ніжний цвіт молодий
Відправляють рабами служити
У далеку Німеччину. Боже святий,
Як це лихо страшне пережити!
Та крізь дим і вогонь, через терни війни
Йде у бій. “Ще не вмерла” співає.
За чотою чота, курінь “Сірі вовки”.
Їх на подвиги “Бистрий” взиває.
Любі поле і ліс, дорогий рідний край,
Довгий шлях боротьби за свободу
І прокляття: “Фашисте, чужинцю, вмирай!” —
З уст того, хто був сам із народу.
Переможні бої нездоланних стрільців
З окупантами, з більшовиками
Надихали людей. І до їхніх рядів
Все нові добровольці ставали.
Слава “Бистрого” линула волі крилом.
Йому вірили, звістки чекали.
Славні подвиги хвилею мчали кругом,
Як повітря, їх люди ковтали.
А жінки прали одяг, таємно пекли
Хліб воякам. В розвідку ходили.
Не боялися каторги, ані тюрми,
Віддавали здоров'я і сили.
“Мрія”, “Казка”, “Русалка”, “Ромашка”, “Верба”.
“Воля”, “Квітка”, “Христина”, “Тополя”...
Не зітруться із пам'яті ці імена,
Що відважним призначила доля.
Їхні вірні серця, їхня кров, їхній піт,
Через довгі шляхи і незгоди,
Через призму змордованих, зморених літ
Несли промінь добра і свободи.
Там, де кров проливали, калина зросла,
Там тополі до неба злетіли,
Наче дух непоборний, як правда свята
Тих, що вірно Вкраїну любили.
Слава, слава безсмертна героям-борцям,
Тим, що сірими звались вовками.
Проліта журавель і курликає там,
Де могили чорніють хрестами.
Як весняна вода, пролетіли літа.
Залишилися шрами на тілі,
Біль і туга у серці, а ще — гіркота
Тих доріг, що у долях зотліли.
Легендарні криївки, ви — квіти землі.
У серцях нездоланних і світлих
Ви посіяли паростки волі малі,
Що калиною рясно розквітли.
Дорогою ціною дісталось життя,
опя кров'ю повстанців омита.
Тож несімо, як пісню, її в майбуття.
Землю вчімось в героїв любити.
Ми здолаємо разом зневіру і сум.
Хай у справі святій і жаданій
Нам поможе Господь, дасть нам праведних дум.
Наша сила — у нашім єднанні.
Над Вкраїною пам'ять проноситься там
Де луною безмежною — “Слава Україні!”
І слава героям-борцям!
Хай живе незалежна держава!
-
(«Вільне життя» №19(14183) за 19.02.2002)
| < Попередня | Наступна > |
|---|
