На превеликий жаль, і ця визначна подія замовчувалася раніше. А про неї є що сказати, як сучасникам, так і нащадкам. Але ще недостатньо вивчена вона істориками і краєзнавцями.
Як і скрізь в Галичині, на Чортківщині було скасовано панщину 16 травня 1848 року. Не збереглися архівні документи про цю подію. Та й не тільки вони, а й пам'ятні знаки, а це були в основному хрести, також всюди знищувалися радянською владою. А це була не тільки наша пам'ять, наша історія. Вони мали й суто практичне значення. По таких хрестах взимку, коли багато снігу, людина, що заблудилася в полі, могла легше зорієнтуватися і знайти по них дорогу.

Чортків наш, як відомо, був власністю магнатів Чартковських, Гольських, Потоцьких і Садовських. Скасування панщини було за останнього із Садовських Гієроніма. І нам збереглися розповіді-записи старожительки Чорткова Юлії Головінської, 1895р.н. , яка переказала  розповідь свого дідуся Федора Окіпного, 1832 р.н, який, як бачимо, шістнадцятирічним юнаком був безпосереднім свідком цієї події в Чорткові.

Поліцаї в місті і приміських селах Долішній і Горішній Вигнанках, Синяковій, Кадубі, Бердо і Білій оголосили людям наказ війтів обов'язково з'явитися 16 травня на міський майдан.

Люди йшли пішки, їхали возами, щоб якнайскоріше добратися до вказаного місця. А був міський майдан там, де зараз над Серетом біля греблі гуртожитки педагогічного і медичного училищ. Коли зійшлися туди сотні людей, бургомістр міста Андрій Ольшицький надав слово представнику від Тернопільського воєводства, який виступив перед людьми з промовою і зачитав їм грамоту (цісарську, як тоді казали) про те, що цісар, тобто імператор, скасовує навіки панщину, і що від сьогодні пан не має права примушувати людей працювати на нього. Якщо хтось і виявить таке бажання, то за це матиме вже відповідну плату. Так як приїжджий чиновник розмовляв і читав документи німецькою мовою, то мешканець міста єврей купець Шмуль Шнайдер перекладав його виступ українською, а полякам - польською мовами. Ця звістка справила на людей надзвичайно велике враження; люди від радості плакали. Потім греко-католицькі священики із церков Св. Успення і Св. Вознесіння та римо-католицький домініканський ксьондз з костелу разом відправляли молебень в знак подяки Господу Богу за цю добру вістку.

На честь цієї події на майдані встановлено хрест. Пізніше такі хрести люди спорудили й в інших частинах міста. Наприклад, на територіях теперішнього педагогічного училища й райвійськкомату (уже в наш час відновлені).

На власні кошти людей в честь скасування панщини хрести було встановлено й в багатьох селах нашого краю.

Зокрема, в селі Білобожниці по вулиці Шашкевича був невеликий майдан, порослий травою, який називали оболонню або "пустошаком", бо трави там було небагато і вона нерідко спалювалася літнім сонцем. Саме на цій оболоні було вкопано в землю й обгороджено плотиком кам'яний хрест з написом: "В пам'ять наданій свободі 1848 року". Розповідали, що кожного року 16-го травня до цього хреста виходила святкова процесія з церкви і під звук церковних дзвонів священик у світлих ризах відправляв "Благодарственне богослужіння" з відповідною проповіддю, яка завжди закінчувалася "Многая літа" для "найяснішого цісаря Франца Иосифа". У цей день люди не працювали, а відпочивали і організовували спільний урочистий обід в саду біля "приходства" (будинку, в якому жив священик). Так було до Першої світової війни. Вже після 1917-20рр. почали відзначатися інші дорогі й рідні нам національні дати і річниці.

Як я вже згадувала такі хрести були в кожному селі. В Скородинцях - за церквою; в Шманьківцях на східному боці села була збудована з цієї нагоди капличка св. Миколая, а також два хрести. В Полівцях - в центрі біля читальні, на полі під назвою Лащівка (кам'яний і дерев'яний за селом в напрямі Ягільниці). В Босирах - біля читальні "Просвіта", а в Коцюбинчиках - біля старої дерев'яної церкви. В Кривенькому - на полях Бережки і в Балозій долині (в напрямі Сидорова). В Товстенькому - на полі Рутка, що тягнулося вздовж потічка на північ від села. В Пробіжній - на вулиці Раків Кут і на полях: Горби, За гостинцем і Бесаги. А у Звинячі між церквою і читальнею "Просвіти" було встановлено залізний хрест на гранітному постаменті. Пізніше цей хрест було перенесено біля церкви, а на його місці споруджено пам'ятник Тарасові Шевченкові. Подібні хрести були ще й в інших частинах села: на городі Антона Герасимовича і при дорозі із Звиняча до Білого Потока, який поклав на свої власні заощадження звиняцький селянин Степан Штульський. З часів панщини була в цьому селі пам'ятка під назвою "Червоні ворота". Це було місце при дорозі, що вела із Звиняча через річку Перейму в напрямі до Буданова. Там стояв величезний камінь. За переказами, на ньому за наказом поміщика панські слуги катували батогами селян. Від слідів крові в результаті цієї розправи, це місце дістало назву "Червоні ворота".