Спочатку племена білих хорватів, дулібів чи тиверців підпали під владу Києва, яким володіли Ростиславичі - правнуки Ярослава Мудрого, а під час поділу Галичини між Ростиславичами Поділля відійшло до Василька, князя теребовлянського. Після його смерті (1124 р.) це князівство в часи панування Ярослава Осмомисла (1153-1187 рр.) було приєднане до Галицького.

Отож Дністер, як південна межа цієї території, став головною артерією для торгівлі Галича з Візантією. На лихо, цим найкоротшим шляхом користувались також войовничі татари. Вони зненацька нападали на обжиті місця, полонили і гнали в рабство галичан, руйнували й палили наші міста, села. Спустошувальним вихором дика орда в XIII ст. увірвалася на Україну, дощенту зруйнувала Київ, вогненним чорним крилом обпалила Поділля. Не було тоді такої сили у слов'ян, аби протистояти розбійному нападу кочівників. Навіть галицько-волинський князь Данило, мужній воїн та вмілий дипломат, що до цього з'єднав Київ із своїм князівством, змушений був скласти поклін хану Батию (1259 р.), аби втримати цілісність свого краю.

Пожежі й розбої, загарбання Галичини й чвари за цю багату землю між польським королем Казимиром і литовським князем Дмнгром-Любартом (1340-1349 рр.) принесли непоправне лихо галичанам, багато кривди зазнали й чортківчани. На зміну цим гнобителям прийшли завойовники з півночі, які згодом об'єднали литовські землі з українськими, а їхній князь Ольгерд після перемоги над татарами під Синюхою зайняв Київ та Поділля, трьом синам свого брата Коріата передав збройне добуті володіння з центром у Кам'янці, що сягали Стрипи на заході. Щоб закріпитись, Коріатовичі повсюди вибудували дерев'яні замки. Перші з них поставили у Червонограді над Джурином і в Скалі над Збручем, на території пізнішої Чортківської округи.