” НЕ ЛЮБЛЮ, КОЛИ КАЖУТЬ НЕПРАВДУ...”

DatsoPic 1.2 © 2007 by Andrey DatsoЩе споконвіків у різних цивілізаціях професія вчителя поряд із медициною важалися найосновнішими професіями. І не даремно, адже медицина - дає нам життя в фізичному сенсі, а освіта - в духовному, розумовому. І без цього не може жити ніхто. Освіта та виховання відіграють основну роль у формуванні людини як особистості. Знання - це сила, яка відкриває перед нами багато можливостей. І чим їх більше, тим більше їх у нас є.

 Сьогоднішнє наше інтерв'ю з представницею цієї давньої і дуже шанованої професії Наталією Білик, вчителем фізики та математики загальноосвітньої дев`ятирічної школи села Шманьківці, місцини, де народився славетний Степан Чарнецький, автор пісні "Ой у лузі червона калина". Вже дев`ять років Наталя викладає у цій школі. Вона народилася саме на День вчителя, і, мабуть, доля вже заздалегідь визначила її призначення. Незважаючи на свій вік і на те, що викладає досить складний предмет, Наталія намагається подати свій предмет цікаво. Кажуть, що люди з математичним мисленням не мають схильності до мистецтва, але це не про неї. Вона виробляє надзвичайні речі, здавалося б із дрібниць.

- Наталю, нещодавно ти разом з учнями загальноосвітньої школи села Шманьківці повернулися з поїздки у Почаївську лавру. Які враження від побаченого?

- Дуже хороші. Ми дістали масу задоволення! 29 жовтня сорок жителів села Шманьківці, серед яких були учні нашої школи, відвідали Свято-Успенську Почаївську лавру, а також по дорозі заїжджали подивитися на руїни Кременецької фортеці. Ми виїхали у повному складі о шостій годині ранку з села Шманьківці, і у Почаєві були приблизно о дванадцятій, а додому повернулися пізно, о дев`ятій вечора.

Ця екскурсія була організавана для дітей, щоб вони краще знали свій край, де живуть, наші пам`ятки архітектури; не лише з підручників, а й побачити усе на власні очі. Діти були дуже задоволені: купили собі та своїм батькам свяченої почаївської води, образки, сувеніри. Ми мали змогу відвідати Успенський, Троїцький собор, приклонити свої голови перед іконою Божої Матері і звернутися до неї і до Бога у своїх молитвах. Я вважаю, що це є дуже корисно для дітей. Адже ми намагаємося виховувати їх не лише розумово, а й духовно, щоб вони були всебічно розвиненими особистостями. Звісно, діти живуть у селі, ходять до церкви, але побачити світ - це дуже багато. Нам було дуже цікаво. Ми бачили багато монахів. Перед тим як туди заходити, на території Почаєва існують певні правила поведінки: жінки повинні обов`язково бути у довгих спідницях і мати головний убір. Навіть, таким малим дітям, як моя донька, 7 рочків, видавали довгі сніднички.

Ми дуже рідко виїжджаємо з дітьми на якісь екскурсії, тому що це і дуже велика відповідальність, і потребує великих затрат. Цього разу ми їхали за  власні кошти, наймали автобус у туристичному б`юро. Проте, ще раз підкреслю - враження чудові.

- З якими проблемами у сучасній системі освіти ти стикаєшся, як вчитель?

- Сьогодні, дуже важка програма для дітей. Наприклад, окрім математики, я викладаю ще й фізику. Мало виділяється годин на цю дисципліну, лише одна година на тиждень. Для дитини - це дуже мало. Підручники для молодших школярів, на мою думку, непогані, але ось для старшокласників хороших книжок немає. Тепер ввели нову експериментальну програму і для восьмих класів підручників абсолютно немає, але ми намагаємося працювати додатково з енциклопедіями, віртуальною лабораторією, пишемо конспекти, аби дітям було легше вчитися.

Немає достатньо матеріалу для лабораторних робіт, тому все, що ми можемо, намагаємося виробити самі, але усі неоюхідні прилади зробити неможливо.

- Діти слухняні, немає проблем з дисципліною?

- Обов`язково. Вони ж хочуть здобути знання. Зараз діти бачать, що знання необхідно мати. Поступають їхні старші брати і сестри, багато наших дітей навчатися у 10 - 11 класи йдуть у Колиндянську школу, деякі - в місто; поступають у різні ліцеї, коледжі і стикаються там із труднощами. Хто вчився в школі, тому й легше в подальшому житті. Знання цінують всюди, і хай ніхто не говорить, що гроші - це основне. Звісно, гроші - це сила, але без знань вони нічого не варті. Адже кожен керівник хоче взяти на роботу хорошого спеціаліста. Він не дивиться на оцінки, лише спілкується з людиною і все бачить.

- Наталю, ти молода мати, живеш у місті, але тобі кожен день доводиться доїжджати на роботу до села. Не важко?

- Важко, тому що в місті залишаються двоє дітей. Вони перебувають в іншій школі, а я дуже далеко. Іноді доводиться й довше затриматися на роботі чи то на нараду, чи додатково позайматися з дітьми, якщо не встигаємо, доводиться добиратися своїми силами пішки чотири кілометри, а потім ще й чекати в сусідньому селі Шманьківцях, аби таки чимось добратися додому. Правда, зараз хороший зв`язок, їде учнівський автобус з Колиндян, але якщо на нього не встигаєш, то потім мусиш довго чекати та й зараз швидко темніє. Так може ми б могли ще довше додатково попрацювати. Але ми намагаємося якось встигати на автобус.

І звісно, щоденно йдуть великі затрати коштів на дорогу. Освіта нам допомагає, виділяє кошти, правда, якщо я їду автобусом, з яким укладено угоду, а якщо іншим - доводиться платити.

- Учні вашої школи неодноразово беруть участь у Всеукраїнському фізико-математичному конкурсі "Левенятко".

- Організатором конкурсу є фізико-математичний ліцей при Львівському університеті. Конурс з фізики називається "Левеня", який починається у квітні; а мамематики - "Кенгуру" - у березні. Щороку ми відсилаємо заявки на ці конкурси і переводимо певні благодійні кошти на їхній рахунок. Нам приходять завдання у вигляді тестів, де будуть: в який день і в якій годині. Ми збираємо дітей, котрі приймають участь в класі. На відповідних бланках написано скільки часу їм виділяється для рішення усіх завдань. На мою думку, це дуже добре, особливо для дітей, тому що  вони заодно й проходять підготовку до тестувань в кінці дев`ятого, одинадцятого класів. Результати конкурсу оцінюються: "учасник", "добрі знання", "відмінні знання". Минулого року п`ятеро наших учнів отримали "відмінні знання", вісім - "добрі знання", і двоє - "учасники". Я вважаю, що це дуже хороший показник для такої сільської школи, як наша.

У минулі роки дітей заохочували. Ті , хто займав "хороші знання" отримували у подарунок блокнотики з календариком і атрибутами конкурсу "Левенятка", на лінійці перед їхніми батьками й іншими учнями їм вручали сертифікати. Це помагає їм при поступленні, тому якщо вони мають сертифікат і на протязі року показують мені хороші знання, їх автоматично зараховують у львівський фізико-математичний ліцей. Цього навчального року ми знову будемо брати участь в конкурсі.

- Чи багато дітей цікавиться математикою, адже, як на мене, це дуже важкий предмет?

- Одиниці, але є. В основному - діти з якими змалечку працюють батьки, коли вони навчаться самостійно працювати, далі їм доводиться доволі легко. Математика хоча і точна наука, але якщо її розумієш, тоді дуже просто. Тут потрібна система. Немає такого, що сьогодні вивчив, а завтра - ні. Наприклад, зараз у дев`ятому класі ми вчимо тему, яка пов`язана з темами 7 і 8 класів. Щось пропустив, далі важко.

- Наталю, я знаю, що одного разу тебе було визнано "Вчителем року". Коли це було?

- Школи у нас поділяються на кущі. До нашого куща належать школи з: Колиндян, Давидківців, Пробіжної, Шманіківців та інших сіл. Кожного року на нашому кущі проводиться конкурс на визнання вчителя року певного предмета. Цього року я братиму участь у конкурсі на вчителя року з фізики, а два роки тому я брала участь у конкурсі вчителя математики і посіла перше місце серед десяти кандидатур. Звісно, я цього не сподівалася. Було багато конкурсів. Потрібно було підготувати представлення, яке я зробила у вигляді казочки; захистити момент уроку, щоб було цікаво; були й творчі конкурси.

- Чи завжди ти мріяла стати математиком? Коли зацікавилася цим предметом?

- Ні, не завжди. Я займалася в спортивній секції із волейболу і дуже хотіла пов`язати своє життя зі спортом. Паралельно ще навчалася в музичній школі по класу домбри, були здібності і вчитель казав, щоб я поступала в музичне училище, але я не захотіла, тому що це велика праця та й мене завжди дуже боліли пальці від струн.

А математиком... До речі я народилася на День вчителя, тому це, мабуть, моє призначення в житті. Я навчалася в школі № 5 міста Чорткова. Тоді зробили самий перший пробний фізико-математичний клас, де я й навчалася. Нас готували до вступу на фізмат. Після одинадцятого класу ми могли здати співбесіду і одразу вступити в університет, але я поступила у Чортківське педагогічне училище на спеціальність вчилеля з трудового навчання початкових класів. Спочатку шкодувала, що одразу не пішла в університет. Та педучилище дало дуже велику практику і мені було дуже легко вчитися в університеті з методичної точки зору. Після педучилища ми легко писали будь-який конспект. А тим, хто відразу після школи поступили в університет, було дуже важко, тому що вони не розуміли багатьох термінів. Так що немає чому шкодувати, тому що все що трапляється, все на краще.

- У тебе є якісь хоббі?

- Люблю спорт - волейбол. Раніше багато майструвала, плела, робила різні картини із шишок, гілок дерев. Колись такого не було, а тепер це вже легше купити. Люблю читати різні журнали, цікаві книжки. Захоплююся історичними романами Г.Р.Хаггарда. А також дуже люблю подорожувати.

- Розкажи про свою сім`ю.

- Загалом, моя сім`я не мала. Мама - Оксана довгий час працювала в кінотеатрі, батько - Михайло все життя пропрацював на мясокомбінаті, але зараз на заслуженій пенсії. У мене є молодша сестра Оленка вже одружена і живе окремо.

Моя маленька сім`я - це мій чоловік Олег і двоє дітей. Старший син Віталик навчається у 6-му класі, молодша донечка - Настуня, ходить у 2-й клас. Обоє навчаються в школі-інтернат. Це дуже хороша школа, вчителі працюють з дітьми. Я задоволена і діти теж, якщо вони хочуть йти до школи, то це дуже хороший показник. Моя сім`я - це моя віддушина.

- А твої діти виявляють любов до математики?

- Син менше. Він надається більше до гуманітарних наук. Дуже любить історію, географію. Ходить в музичну школу по класу труби. Йому це дуже подобається. Сам пішов і записався. Останнім часом зацікавився спортом. А в доньки математика йде краще. Я так бачу, що у неї математичне мислення. Вона читає задачу і вже знає як її рішити. Але це ще 2-й клас, а як буде дальше - побачимо.

- Які риси цінуєш в людях?

- Чесність, людяність. Не люблю, коли кажуть неправду, в очі говорять одне, а поза очі зовсім - інше. Часто стикаюся з такими людьми і намагаюся їх уникати, тому що добра від цього не буде. Вітатися вітаюся, але не більше. Коли ставишся до людини добре, хочеться відповідно, щоб тобі відповідали взаємністю. Та коли ти робиш добро, а воно обертається тобі зовсім іншим... Таке неможливо цінувати.

- Що у твоєму розумінні означає "щастя"?

- Щастя - це здорові діти, чоловік, і, що ми всі разом. Немає нічого гіршого, аніж, коли хворіють діти. На мою думку, не в грошах щастя, їх може й не бути. Добре, коли вони є, але якщо немає здоров`я, то і гроші підуть, і здоров'я.