26 липня у селі Угринь Чортківського району відбулось урочисте посвячення каплички Водохрестя. В останній тиждень кожен селянин, залишивши свої турботи, день в день поспішав на майданчик, де зводилась каплиця. Докладаючи усіх зусиль, щоб саме на традиційний День села встигнути закінчити будову святого місця. Працьовиті, зібрані, дружні односельчани - вони справді зробили гуртом велике свято. Свято не лише для жителів села, але й для приїжджих гостей.

Отець Микола, по закінченні відправи, щедро покропив прихожан свяченою водою, дякуючи сільчанам за їх працьовитість, за віру . Адже лише завдяки зусиллям селян на побудову каплиці було зібрано 30 179 грн.

Слово надали Роксоланці Бегар, чий ніжний юний голос зачарував увесь натовп. Здавалось не з дівочих уст злітають слова, а вітер шепоче, тихенько гуляючи серед юрби.

А далі було диво! Як тільки закінчилось освячення, враз на небі розійшлись хмарини. Зупинився поривчастий вітер, вся галявина вкрилася яскравим сонячним світлом, а з чистого неба пішов рясний теплий дощ. Загомоніли люди, кажуть, так Всевишній прийшов освятити своєю рукою.

Неземної краси каплиця - небесна блакить та розмаїття квітів контрастують із навколишньою зеленню. Художником з оформлення виступала Марія Войцихівська - золоті руки і талант від Бога! І не відвести погляд, бо милує око, заспокоює душу і ніби вдихає сили у стомлені селянські руки.

За мить впали останні краплі дощу на угринську землю, залунала музика і люди, попивши освяченої водиці, попрямували до змайстрованої сільськими умільцями сцени. Першим надали слово голові Угринської сільської ради Василю Мельнику. Він кожному у поіменно висловив подяку односельчанам, майстрам, художникові, спонсорам - всім, хто приклав свої руки до будови цього святого місця.

А далі було свято танцю і пісні. Завдяки копіткій роботі Романа Крашевського - директора сільського будинку культури, святкова програма включала у себе 33 номери, вийнятково місцевих угринських талантів. Незрівняні, чисті, дзвінкі голоси - без „модної фанери", все - натурально і від душі. Пропадав звук - не витримувала стара проводка. Та хіба ж це біда? Ніхто на таке й уваги не звертав. Народ танцював, веселився як з музикою, так і без неї. Бо то було свято душі! Україна справді має таланти!!!

Вишиванки цвітуть, вишиванки

Помережили їх галичанки...

Вишиванки вражали різнобарвністю, вони розсипались по усьому святковому полі - як на сцені, так і за її межами. Українські традиції, обряди - це все живе, незабуте.  Пісні на народний мотив - здається, що саме тут, серед зелених пагорбів та дзюркотіння річки бере початок історія великої нації - українців. Тут шанують та бережуть традиції, передаються від батька до сина, щоб і далі співала українська душа.

Довкола своєю різнобарвністю манила ярмарка - тут були і повітряні кульки, і солодощі, і іграшки для маленьких гостей свята. Не обійшлось і без випивки, як у „кращих" традиціях українського свята, але усе в міру. Манили своєю красою чудові українські коралі. І жодної прекраси не віднайти кращої за них, бо дівоча вишиванка у ансамблі з червоним намистом - то щось нероздільне! Кожен бажаючий міг придбати на свій смак таку річ за помірну плату. Та глядачі не могли і крока ступити від гіпнотизуючого дійства на сцені - там не зірки естради, там свої, рідні, близькі, друзі. Дуети співали про чисту і вірну любов, розливались голосні пісні місцевого хору і глибоко зачіпали за душу. Коли з`явились перед глядачами маленькі 5-річні дівчатка у народних костюмах, на очах у людей похилого віку появились сльози. Живе історія краю!

Є в Угрині і своя Солоха, Сусідка та Дяк - і без Кума тут не обійшлось та бутлі горілочки на столі. Та так завели вони публіку, та так звеселили, що сміх розливався відлунням до самого Чорткова! Ото була сценка!!!

Далі розважали глядачів уродженці села піснями та колективними танцями, але враз натовп заціпенів та розступився - під голосний козацький марш на середину поля виїхали на конях браві козаки! Гордо, впевнено, сміливо тримались у сідлі сучасні парубки, бо від діда-прадіда кожен науку мав, як не зганьбити козацького роду, як у сідлі втриматись та народ свій від чужинців берегти. З молоком матері їм відвага  козацька давалась, ще з колискової запам`ятовувалось, що кращої від української пісні й бути не може.

А поруч не стихав галас уболівальників - там відбувався футбол на кубок Угриня. Люди забули про втому, батько із сином, кум із кумом та сусід з сусідом - грали усі!

Вболівальники то кричали „ГОООЛ!", то розчаровано хапались за голови! Бо одні вболівали за одних, а за інших - ні?

Була тут давня українська гра-перетягування канатів - оце народ і повеселився, і силою козацькою помірявся! Зустрічались і сміливці, які діставались на верх триметрового стовпа і зривали конверти із призами. А стовп за старим обрядом воском натерли! Ото сміху було!!!

І лише, коли сумерки вкрили галявину, до завершення підійшло дійство на сцені. Та то виявилось лише серединкою урочистого сценарію. І засвистіло, і засіяло, і засліпило розмаїття барв у небі - такого феєрверку, напевне, уся Чортківщина ще й не бачила!!!

Далі була двометрова ватра. Справжня ватра. Зроблена за усіма законами та традиціями українського свята. Перші іскри запалахкотіли і потягнулись вогнем у вечірнє небо. Вогонь зігрівав юрбу і ніхто не поспішав, додому. Там було справжнє свято. Свято душі і серця.

І виводили циганочку довкола ватри - гарячу, без зупину! Стрибали через вогнище, співали українських пісень та танцювали народних танців. Музика грала усю ніч -розливалась по горах та лісах. В Угрині вирувало свято.

І я там була, мед-горілку пила. І лише, коли новий день прийшов у село і перші проміння сонця заглянули на галявину, Угринь вкрила тишина. Понеділок - а значить годі танцювати, пора до роботи ставати.

Годинник показував 6:45 ранку. А мені зовсім не хотілося поспішати додому. Дорогою до Чорткова не могла перестати посміхатись, адже я знаю тепер велику таємницю. Я знаю, де живуть справжні козаки, знаю, де є найяскравіші вишиванки і де наймелодійніші голоси...